Семантичні помилки в концепціях цифрової освіти – Освіта.UA

Життя мови цікавіше і складніше, ніж здається. Ті самі слова чи речення можуть з часом досить радикально змінити своє значення.

Ці зміни в перспективі індивідуального життя людини відбуваються настільки повільно, що ми про них або не знаємо, або не помічаємо. А є й такі, які, осівши в головах людей у ​​різний час чи за різних обставин, зрештою призводять до непорозумінь. Ви чули анекдот про те, як змінилося значення фрази «хлопець засунув модель в клуб» за останні десятиліття?

Все було б нічого, якби це не вплинуло на концепції, на яких базуються теорії, або не були прийняті важливі рішення. Якщо, наприклад, слово «гіпотенуза» в геометрії раптом почне означати щось інше, ніж зазвичай, це буде погано. Або люди по-різному розумітимуть поняття в нормативних документах.

Так само, як дистанційне навчання. Йому присвячені цілі статті! І це не рятує нас від каші в головах освітян навколо цього загалом невинного поняття.

У нульові роки дистанційне навчання процвітало в усьому світі. Це був тренд різноманітних освітніх зустрічей. LMS швидко поширилися, і були розроблені освітні підходи, методи, стандарти та матеріали.

Як тоді розуміли дистанційне навчання? Як і годиться: завдяки проводам (Інтернету) студенти всіх мастей мають можливість навчатися практично де завгодно, а завдяки дискам (довготривала зовнішня пам’ять серверів) – коли захочуть. Останнє явище отримало назву асинхронного навчання.

Дистанційне навчання одразу прийшло на зміну заочній, технологічно забезпеченій звичайною поштою, разом із залишками синхронної заочної освіти на основі використання радіо та телебачення. І ось що важливо: дистанційне навчання як форма здобуття рівня освіти в ті часи було пов’язане з періодами безпосереднього перебування студентів у навчальних закладах під час всіляких лабораторних робіт та іспитів. І всі розуміли, що це потрібно.

В Україні все склалося зовсім інакше. Пропонувалося узаконити особливі вимоги до університетів і викладачів, які ризикували б переходити на дистанційне навчання. Вчителі повинні були мати сертифікати. Пропонувалося видавати сертифікати в одному авторизованому центрі людям, які пройшли навчання та заплатили за нього.

Одним словом, дистанційне навчання як форма навчання в Україні ніяк не розвивається. До речі, у чинному Положенні про дистанційне навчання досі залишаються завищені вимоги: викладачі та викладачі «повинні підвищувати кваліфікацію з організації та оволодіння технологіями дистанційного навчання (не рідше одного разу на 5 років і не менше 108 академічних годин)». Багато хто вже не зрозуміє, чому саме 108. До речі, у 2020 році в документ вносили останні зміни.

Однак технології не стояли на місці. Деяким університетам вдалося створити власні системи управління навчанням. З’явився Moodle. Дистанційник потрапив до вищого навчального закладу через фактично чорні двері. А зараз, у 2024 році, після пандемії та під час війни, її практично не існує як легальної форми здобуття вищої освіти. У 2023 році на денну форму навчання на бакалавра було подано 84% заяв, на заочну – 15%, а на денну та вечірню лише 0,55% та 0% (рівно 14 заяв). В університетах набула популярності хитра «заочна дистанція»: заочна – на папері, дистанція – наяву.

Але всі, навіть школи, за останні три роки пройшли дистанційне навчання! Тож яке уявлення мали про це поняття освітяни, які раніше не вникали глибоко в його суть і не читали нормативних документів? Правильно, його формують поточні обставини: рівень технологій, пандемія та війна.

Ніколи не вдавалося винайти щось нове в організації навчального процесу, а рівень технологій дозволяв практично наслідувати традиційну систему навчання. А тепер дистанційне навчання в свідомості учасників поєднано із заняттями у Zoom за тим же розкладом, що й раніше. Тож коли освітянська влада нарешті захотіла скасувати заочну форму навчання у ВНЗ, оточення було страшенно обурене: як можна дистанційно складати іспити та виконувати лабораторні роботи, як можна одночасно працювати та бути онлайн.

Проте був і випадок із «онлайном». В англомовних країнах цей термін поступово витіснив поняття «distance», захопивши все, що пов’язано з онлайн-навчанням, залишивши позаду лише форму отримання диплома чи сертифіката. Наприклад, з’явилася стійка абревіатура MOOC – масові відкриті онлайн-курси. Зазвичай вони повністю асинхронні. Але для багатьох людей в Україні, які за всім цим скучили, «онлайн» означає не лише Інтернет, а й «зараз». Все завдяки буму, який також спричинив появу дивного, але необхідного, поняття «офлайн». Оскільки навчання через Zoom є прикладом навчання в реальному часі, терміни «онлайн» і «в реальному часі» тепер стали майже синонімами.

Таким чином, з дистанційного навчання фактично зникли асинхронність і право виходити з мережі.

А школам, які не мали наміру нічого робити з дистанційним навчанням і тривалий час сприймали його лише як вимушений карантин (як спосіб пережити тимчасові незручності), загалом пощастило уникнути непорозумінь: вони й досі твердо вірять, що дистанційне онлайн і Zoom – це одне і те ж.

І «змішане навчання» тихо поглинуло довготривале «ІКТ в освіті». При тому, що ніхто так і не зрозумів, що таке, наприклад, «модель чергування станцій». Схоже, що неологізм «гібридне навчання» повинен буде вирвати ІКТ з лап змішаного навчання.

Що ж, вишенькою на торті є «цифрова освіта». З точки зору нормативних документів МОН цей термін є абсолютно незаконним! Єдине, що його рятує від гніву захисників термінології, це наявність Мінцифри та цифрових директоратів у міністерствах. Зізнаюся, я наполягав на тому, щоб розділ оцінювання оновлювався «Цифровий вчитель» не використовуйте словосполучення «числова оцінка», щоб хтось не подумав, що ви говорите про оцінку за допомогою цифр, тобто балів.

Так що робити? Переговори. Бажано в конкретних ситуаціях. Наприклад, якщо учень виконує домашнє завдання ввечері «подивитися відео на YouTube», це дистанційне навчання, змішане чи гібридне? Синхронний чи асинхронний? У реальному часі чи ні?

Юрій Ковальчук, кандидат фізико-математичних наук, доцент, завідувач відділу цифрових освітніх технологій ДУ «Український інститут розвитку освіти».