альтернативна історія з “русского мира” – Освіта.UA

Протягом усього періоду окупації українських земель російська влада продовжувала «зачищати» освітній простір на тимчасово окупованих територіях України.

Окупанти активно використовують заклади середньої освіти, серед яких: «промивати мізки» студентам на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей, Криму та Севастополя.

Прикладом такої деструктивної діяльності є зміст шкільних підручників, які росіяни активно завозять до шкіл на тимчасово окупованих територіях України.

IN попередня публікація ми познайомили читачів із критичним розбором змісту підручника всесвітньої історії для IX класу.

У цій статті експерти Інституту модернізації змісту освіти МОН України проаналізували черговий підручник, виданий у Москві. (Історія. Загальна історія. Нова історія, 1914–1945: 10 клас: початковий рівень: підручник / О. С. Сороко-Цюпа, А. О. Сороко-Цюпа; за ред. А. О. Чубаряна. – 2-е вид., с. – М.: Просвещение, 2022) .

Підручник з російської мови для 10 класу, за словами авторів, створений відповідно до вимог ФГОС і призначений для «розвитку пізнавальних інтересів, інтелектуальних і творчих здібностей учнів».

Але насправді вказаний підручник є зразком пропагандистських висловлювань, маніпулятивних технологій і відвертої брехні, спрямованих на спотворення картини історичного розвитку світу першої половини ХХ століття.

Цей підручник є живим прикладом російської державної пропаганди, яка насаджує молоді ідеї ворожнечі, вищості однієї нації над іншою та прогресивності Росії.

Підручник, відповідно до способу подачі та групування фактичного та емпіричного матеріалу, є суб’єктивним і повторює наративи щодо радянської влади та теорії становлення комуністичної партії. Значна частина тексту підручника наповнена безпідставними теоретиками про несправедливість капіталістичного (імперіалістичного) світу та натяками на велич радянської Росії. Зокрема, «Велика російська революція… мала величезний вплив на ситуацію в Європі та світі», оскільки нібито призвела до розширення виборчих прав, створення масових політичних партій, профспілок, дала змогу суспільству мати більшого впливу на політику власних країн (с. 43).

Крім того, фактичний матеріал, поданий авторами, часто суперечить теоретизуванням і узагальненням, зробленим у цьому ж підручнику. Ліберальна демократія провідних країн Європи та США піддається нещадній критиці за прояви соціальної несправедливості та «нового імперіалізму», але водночас фактичний матеріал свідчить про те, як зростають державні витрати на суспільні потреби та розвиваються системи соціального забезпечення громадян. створений.

Сучасна російська пропаганда через підручник історії для 10-го класу намагається зосередити увагу на масових робітничих рухах, страйках і соціальних протестах, але водночас не може замовчувати досягнення демократичних урядів у пом’якшенні соціальної несправедливості (с. 86). Російська пропаганда зазначає, що ленд-ліз та допомога союзників не відіграли істотної ролі в розгромі радянською нацистською Німеччиною, але вказує, що союзники надали 18 000 літаків і півмільйона вантажівок (с. 180). Взагалі радянські пропагандисти називають радянсько-німецький фронт ключовим і головним фактором Другої світової війни, а внесок СРСР у перемогу був вирішальним, хоча наведені в самому підручнику цифри і факти доводять протилежне.

Розподіл вивчення всесвітньої історії та вітчизняної історії на окремі предмети є давнім винаходом диктаторських режимів, адже дозволяє вивести історію власної країни за межі універсального освоєння людського світу. Завдяки цьому російські пропагандисти замовчують злочини та ганебні вчинки своїх можновладців і звинувачують у них своїх сусідів чи світ загалом.

На всіх проблемних і кривавих сторінках історії першої половини ХХ ст. винні всі, крім російського царя і радянського тоталітарного режиму. Російська імперія, а потім і Радянський Союз, підкоряючись російським учителям і пропагандистам, уникають кровопролитних війн і відіграють роль арбітрів у світових конфліктах. Як відомо, Російська імперія відіграла одну з ключових ролей у розв’язанні Першої світової війни, але автори підручника всюди зазначають, що російський уряд намагався запобігти війні. Ініціатором Першої світової війни «російські вчителі» чітко називають Німеччину та країни Троїстого союзу, які розпочали війну «неспровокованими військовими діями». Новини, які приховано нав’язують читачам таке бачення, розкидані по всьому тексту невеликими фрагментами, які, здається, не мають прямого відношення до Росії. Наприклад, сербський уряд за порадою Росії погодився на всі вимоги ультиматуму Австро-Угорщини, але це не було враховано (с. 28). Тоді як Німеччина та Австро-Угорщина прагнули завоювати чужі території, Росія звільняла слов’янські народи від німецького панування. «Росія визнала за необхідне забезпечити контроль над чорноморськими протоками (Босфор і Дарданелли) (с. 29).

Сам хід Першої світової війни використовувався російською пропагандою як інструмент дискредитації провідних європейських країн і приклад слабкості їхніх збройних сил. У бойових діях на Західному і Південному фронтах були задіяні колосальні людські і матеріальні ресурси, але без Росії Антанта не могла обійтися. І хоча Російська імперія згадується в подіях Першої світової війни досить побіжно, її участь показана в позитивних тонах і перемогах. Якщо російські війська зазнали поразки, то лише тому, що вони пожертвували собою заради порятунку своїх союзників.

Повалення царського режиму в Російській імперії відбулося в результаті «Великої російської революції», яка відбулася в умовах глобальної втоми від війни, а зовсім не через кривавість і нелюдяність режиму Миколи ІІ. Кривавий.

У позитивному світлі зображується й прихід до влади більшовиків, бо лідер більшовиків В. Ленін нібито виступив проти війни і звернувся до «країн, що воюють, із пропозицією негайно укласти демократичний мир» (с. 39). Крім того, вводиться розповідь про те, що мирна угода президента США Вудро Вільсона «14 пунктів» була створена у відповідь на «ленінські пропозиції щодо демократичного миру» (с. 51). Мирні зусилля більшовицького режиму, який пожертвував «величезними територіями Росії» для укладення сепаратного миру з Німеччиною, не принесли миру, оскільки Антанта організувала інтервенцію проти «Радянської Росії» і спровокувала громадянську війну (с. 39). Це твердження є відвертою брехнею, оскільки російські пропагандисти скромно забувають про проголошення незалежності України, країн Балтії, Фінляндії та Польщі, називаючи їх російськими територіями.

Російські пропагандисти використовують цілий комплекс брехні та маніпуляцій, щоб ретельно викреслити Україну з історичної карти світу, боротьбу українського народу за незалежність та замовчувати факти української історії. Традиційно будь-яку згадку про Україну та її територію, яку не можна промовчати, замінюють назвами «Південна Русь, міста Південної Русі, Галичина, Донбас». Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), Українська Народна Республіка (УНР) і Українська Держава зникли з російської картини повоєнного світу, хоча Радянська Росія воювала з ними, укладала договори і визнавала їхню незалежність у Берестейському мирі. Договір з країнами Четверного союзу.

У підручнику один раз згадується Україна, яка разом з Росією проголосила створення СРСР (с. 48). У цьому контексті великою проблемою для читача підручника стає поява в тексті Західної України, «визволеної» радянською армією у 1939 році. Водночас із тексту підручника видно, що 17 вересня 1939 р. польський уряд емігрував і Республіка Польща припинила опір німецькій агресії. Відповіді на питання, від кого радянські війська визволяли Західну Україну, знайти неможливо (с. 157).

Поза планом «Російської історичної карти світу» — військові дії на території України в умовах нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз. Згадується про бойові дії під Києвом у 1941 і 1943 рр., під Одесою та визволення Харкова (с. 170, 185, 188).

В описах військових дій автори підручника свідомо відокремлюють Крим і Донбас від території України, нав’язуючи наратив про відокремлене існування цих територій, який обслуговує сучасну російську пропаганду про «російський Крим і народ Донбасу». Російський підручник також замовчує участь УРСР у створенні ООН та її робочих органів.

Зображення Другої світової війни в підручнику не можна назвати історією, бо російські пропагандисти тут вдаються до банальної брехні та замовчування. Відомостей про пакт Ріббентропа-Молотова та його зв’язок із початком Другої світової війни немає. Радянсько-нацистські домовленості про розподіл сфер впливу в Європі називають пактом про ненапад (с. 156). Агресію проти Польщі називають визволенням Західної України та Західної Білорусі, анексію Прибалтики – виявом волі литовців, латишів та естонців приєднатися до Радянського Союзу. У нападі СРСР на Фінляндію та розв’язанні радянсько-фінської війни звинувачують саму Фінляндію, яка не бажала мирним шляхом віддавати свої території радянському режиму (с. 159).

Проаналізований підручник наочно доводить відсутність об’єктивного вивчення історії в сучасних російських школах.

Вчитель історії та автор підручників з історії в Російській Федерації – пропагандисти, мета яких – перетворити учня на самовільного виконавця примх кремлівських ляльководів. Російська школа спрямована на виховання у молоді ненависті до інших націй, заздрості, злоби і бажання нав’язати свою неповноцінність іншим націям. Російські підручники спонукають дітей до злочинів проти людства, переконуючи їх у служінні великій місії, яку нібито виконує Росія.

За матеріалами Інституту модернізації змісту освіти.